Сообщения

Підвісити до стелі в кількох точках так, щоб велік висів не колесами вниз, а одним з боків.
Я так підвішував на зиму на балконі. Щоправда, там пожежна драбина висить, тому було легше. увігнав у бічну стіну пару гаків-петель, і все - прив'язав.

Взагалі складається враження,  що усі архітектори та проектувальники меблів - бездітні.

Как на таком велосипеде можно кого-то догнать?

До чого тут слово "догнать"? Пересуватися вулицями.
Про "догнать" (розкрию "таємницю", хех!) - це напевно вигадка автора новини, щоб прикрасити заголовок.

Некоторые типа велосипедисты, но "не тру", возят лисапеты на крыше "консервы":

[Dandrei]

Тут ніхто не обурюється. Всі радіють.

Та я, дивлячись на твою аватарку, ані на мить в цьому не засумнівався 


Dandrei, а якого біса я, чесна людина, повинен страждати від цих кончених перевірок?
Будь-яка увага ментів людині абсолютно неприємна, моментально псує настрій і викликає цей во... як ща модно казати - стрес. Ось, наприклад, їдеш ти, насолоджуєшся дорогою і погодою... Аж тут гуякс! - махнули тобі смугастим дрючком і все в тобі неначе зів'яло й опустилося. І винуваті в тому аж ніяк не пристойні люди і навіть не якість-там злодюги, а самі ж оті чурбани з погонами.

І щодо номера знизу.
Припускаю, що зовнішній огляд (не плутати з обшуком) вони мають право робити. Але перевертати велосипед (або вчиняти інші дії зі своїм майном) я на їх вимоги не повинен. Ось нехай і роблять огляд, а я на веліку посиджу 

Панове, хто-небудь з тих, кого ось так перевіряли на вулиці, може назватися своїм іменем і прізвищем (в приват)? Щоб в комплекті до випадку перевірки була і конкретна людина.
Зроблю замітку з каментом УМВС в http://map.cn.ua/info/2295/
А то обурюватися в інтернеті всі ми мастаки, а як до справи, то що - в кущі?

Чоткий стрибок вийшов:
перенедолет

Лисапед з автопілотом продовжує змагання навіть при відході лисапедиста в даун.

Велосипед на автопилоте

Аеровелосипед.
Двигун працює на газу. Газ виробляє газогенератор. Він у свою чергу працює на гороховій каші, яка подається з бачка на спині велосипедита.

Ось ще великий фотозвіт з відео по самому дендропарку 

[День перший. Чернігів – Ніжин – Ічня]

Велотур на 3 дні: Чернігів – Тростянець – Качанівка - Чернігів.


День перший.
Чернігів – Ніжин – Ічня

Виїзд о 10 годині ранку. Дещо запізно, адже попереду було близько 200 кілометрів. Довго "запрягав" велосипед. Набір необхідних речей був відносно невеликим, але неодноразово перевіреним. Вибір маршруту, точніше ознайомлення із найкоротшим відбувався зранку, безпосередньо перед самим стартом.




Перспектива шукати банкомати у районних центрах не здавалася цікавою. Після технічної зупинки та вирішення питання «обналічки», вирушаю за пішохідний міст через Десну. Так намагаюся дещо скоротити "крюк" через Количівку. А також, урізноманітнити майбутню подорож невеликою ділянкою ґрунтовки.

Проїжджаю Єньків хутір. І повною мірою відчуваю сенс вислову "село не асфальтоване". Можна відчути себе гостем минулого століття. "Цивілізація" дійшла сюди лише у вигляді електрики. Далі за картою мало бути село Підгірне, - від нього ніби зорієнтуватися в напрямку руху було вже не важко. Проте численні розвилки та повороти незнайомих лугових доріг вивели знову до Десни.




Орієнтиром стала позначена на мапі спортивна база та ґрунтова дорога від неї до лісочку. За ним - повернення на запланований маршрут у селі Піски. Цілком виправдана назва для всієї місцевості - піски виявилися там досить неприємними.

Виїжджаю на трасу у напрямку Куликівка. Ех, дороги районного значення... Покриття переважно двох типів: "пральна дошка" та "наждак". Частина зусиль на педалях перетворюється або у тряску, або у вібрацію.

У Куликівці зупиняюся біля одного з магазинчиків. На одометрі дистанція 47 км. Беру сік та пару морозива, а також – цілком вже безкоштовно, отримую порцію лайки від продавщиць за те, що впхав велосипед до їхнього коридорчику. ) (ну як про таке писати без смайліка). Селяни ж бо залишаюсь "лисапети" надворі, не переймаючись їхньою долею. Оскільки подорожую наодинці, покупки робити досить незручно. Необхідно знайти до чого замкнути велосипед та забирати із собою всі цінні речі.

Далі за маршрутом села Жуківка, Вересоч, Дрімайлівка. Дистанція – 70 км. Знову легкий "перекус" та далі продовжую рухатися - через Вертіївку до Ніжина.

Прикраса, що стала майже типовою - старий "Запорожець" на заправці перед Ніжином:




Ніжин. Дистанція - 100 км, на годиннику маємо 16.00.

Один із Ніжинських танків, північна частина міста:




У Ніжині - вперше. На топографічній мапі генштабу СРСР видно, що маю переїхати міст через річку. Але коли почав підніматися на міст, виявилося, що це вже міст через залізницю у південній частині міста. Річку просто проґавив. Увага була зосереджена на дорожню ситуацію незнайомих вулиць, а річечка виявилася багато меншою моїх сподівань. З огляду на час та відстань попереду, беру на виїзді з Ніжина продукти із розрахунку на вечір та ранок.

Далі шлях проходить через селища Талалаївка, Безуглівка, Синдаревське, Дорогинка.

Потрібно поповнити запаси води, але колодязів на вулицях нема, а магазини в малих селах відсутні як клас. Помічаю один колодязь вже в останньому дворі на краю села... Мені навіть люб'язно надали велику новеньку кружку для заливання води у пляшку та розхвалювали свою воду.




Після розтягнутої вздовж шляху Томашівки лишалося 11 км до райцентру Ічня. Тим часом сонце остаточно сховалося за обрій. У низинах з'явилася холодна мряка.

Зупиняюся близько двадцятої години із 151 км на лічильнику. Місце для зупинки до ранку обрано за невеличким клаптиком лісу.





Перед тим натрапив на дорозі на недавно загиблого лиса...








День другий.
Дендропарк Тростянець

Вирушаю зранку близько 8.40. Поки ще досить прохолодно. Вже через кілька кілометрів опиняюся біля північно-західного в'їзду до Ічні. Чергова пам'ятка на "танкову тему".




Якщо не цікаво відвідувати райцентр, слід звертати ліворуч та об'їхати Ічню із північної сторони. Далі – села Гужівка і перехрестя біля Іржавці.

Парафіївка, 11.00.




В центрі села має бути вказівник повороту на Качанівку, із позначкою 5 км. За ним буде спуск, місток та крутий підйом на повороті.

Вирішую рухатися далі до Тростянця, щоб зупинятися наступної ночі вже там. Остання ділянка дороги близько 22 км проходить через селища Южне та Верескуни. Тут на дорогах вже трапляються ділянки новенького гладенького асфальту. Напевно, через аварійний стан доріг, було таки проведено "латочний" ремонт.

Тростянець. 13.00 година. На що ми багаті - так це на танки! Встановлено досить оригінально - на колону. Тільки не завадило би його пофарбувати.




Попередження: у цьому районі скористатися послугами UMC (він же MTC) ви не зможете. Покриття цього оператора відсутнє як явище. Єдине місце, де вдалося з'єднатися - одна з гірок у дендропарку. Не поговорити, а лише з'єднатися. Щоб лишатися мобільним, необхідно мати картку "Київстар" (чи його віртуальних операторів).

Вказівник на в'їзд до дендропарку стоїть практично зразу на в'їзді до села. Але спершу шукаю місце для ночівлі.

Варіант для зупинки на ніч - місцевий осередок зеленого туризму "Мисливська паланка". Розташований за адресою: вул. Асаулюка, 6 - це наступна вулиця після повороту до парку, теж є вказівник. Назв вулиць у селі чомусь нема взагалі - тільки номери будинків. Телефон (8-04633)-24784 або 24937, мобільний (8-097)-3845205. Власник Маляренко Ростислав Петрович.

Великий став:




У той день - четвер, я виявився єдиним відвідувачем. Хоча, за словами Ростислава, у вихідні дні буває складно розмістити всіх бажаючих. Будинок на два входи із окремою частиною для гостей. Мені було запропоновано невеличку двомісну кімнатку. На стінах - шкури лисиць та ще якихось звірів. Є обігрівач. На дворі - душ із гарячою водою, стіл під навісом, є також тир. Велика кімната являє собою приватний музей старовини. Зброя, інструмент, домашнє знаряддя та одяг, гроші й документи. Також там, на стіні, висить кілька дипломів на ім'я Ростислава за організацію осередку зеленого туризму.






Мені турботливо пропонувалася організація відпочинку, якоїсь культурної програми. Ростислав розказував про парк та історію. Пояснив, що в нього не готель, де "дали ключі та йди гуляй". Насправді ж, мені цього разу саме це й було потрібно, тому від його пропозицій я відмовився та після обіду попрямував до парку.

За поворотом до парку - садиба квітів:


У кількох відгуках в інтернеті настійно рекомендують замовляти екскурсію (Прочай Надія Володимирівна, тел. (8-04633)-24795). Без розповіді відвідування буде не настільки цікавим.






Парк прибраний, доріжки прометені. Встановлено таблички з інформацією про рослини.

Але парк чималенький та, якщо заглибитися, можна натрапити на захаращеність. Самі штучні гірки поросли деревами та кущами, помилуватися краєвидами з них не вийде. На одній з них була встановлена кам'яна половецька баба... Та на жаль, знайшлися злодії що спокусилися її викрасти.




Покружляв досхочу парком. Так непомітно пройшло понад три години. Зі здоровою втомою йду відпочивати. За два дні маю на лічильнику 228 км, середня швидкість - 20,7 км/год. Пригадалася подорож до Новгород-Сіверського. Тоді кінцевого пункту ми втрьох дісталися за один день. Але ж й дороги на "маленьку батьківщину" Кучми були незрівнянно кращі і дещо раніше відбувся виїзд.






День третій.
Качанівка

Близько 9:30 вирушаю назад до Качанівки через Парафіївку. Рухатися іноді доводиться через "димову завісу".




Заповідник огинає Майорський став. З Петрушівки дорога веде до мосту і піднімається від нього до воріт на в'їзді у Качанівку.

На сайті Національного історико-культурного заповідника Качанівка можна знайти необхідну інформацію, дізнатися про історію, відвідати фотогалерею, залишити відгуки. Зупинитися можна у самому парку. Для цього є колишній будинок прислуги. Контактні телефони є на сайті.

Перед спуском до заповіднику розташований осередок зеленого туризму "Соколиний хутір". Вказівник повороту ліворуч із позначкою 50 м присутній. На сайті вичерпна інформація. Хіба що окрім цін на послуги... Вони значно вищі, ніж у Тростянці у "Мисливській паланці", проте й можливості з розміщення та організації дозвілля гостей тут більші.

Розпочинаю огляд приблизно об 11.30. Палац і будинки.




Вхід на територію палацу охороняється левами. Але, на жаль, вони не можуть впоратися з японським автопромом... Чи це такі культурно обмежені люди, чи вважають, що разом з дорогим джипом набувають право їздити і паркувати його де завгодно? Це наші, чернігівські.




Човнова пристань:




Далі за маршрутом - "Романтичні руїни". Руїни чималенькі. Можна зайти до одного приміщення, що збереглося зі стелею та вікнами. Древні стіни не залишилися без автографів убогих духом.





Ландшафтний район "Пуста криниця":



Могила Честоківського:




Георгіївська церква:




Огляд заповіднику зайняв близько чотирьох годин. Це навіть пересуваючись велосипедом. Можна припустити, що на пішохідну екскурсію із детальним оглядом будівель та парку піде більша частина дня. В будь-якому разі, якщо відвідувати і Качанівку, і Тростянець, і можливо Сокиринці, знадобиться чимало часу. Також дорога навіть власним авто забирає значний час. Для такої змістовної подорожі бажано запланувати щонайменше два дні.

Вирушаю до Чернігова від Парафіївки близько 16.00 години. Добре відпочивши у попередню ніч, вирішую цього разу на ніч не зупинятися.

Стався один неприємний випадок на дорозі. Жінка на велосипеді з косою в руках несподівано виконала маневр ліворуч в момент коли я її обганяв. Врятували мене від зіткнення вибір безпечного інтервалу та звичка слідкувати за дорогою у дзеркало. Провів невеличку "роз'яснювальну бесіду" про необхідність озиратися у таких випадках.

Ще до того я помітив приємну відмінність у цьому районі поведінки водіїв по відношенню до велосипедистів. Звичайно водії рідко переймаються безпечним інтервалом, обганяючи велосипед. Там - навпаки: найчастіше обганяють далеко зліва, по зустрічній смузі руху. Навіть гальмують і пропускають зустрічний транспорт, щоб не обганяти впритул.




Сутінки застають на тій же ділянці Ічня - Томашівка. На лічильнику 310 км загальної дистанції. Зупиняюся біля вже знайомої яблуні край села. Надзвичайно соковиті та солодкі плоди просто опадають на землю. Бавлюся із налаштуваннями камери, фотографуючи захід Сонця.

Піднявшись з низини до Синдаревського, стало не так прохолодно. Але вже досить скоро довелося одягнутися тепліше та продовжувати шлях вже із ліхтарем. Хоча він більше слугував для позначення себе на дорозі, адже саме був повний місяць та ясне небо.

Між Ніжином та Вертіївкою близько 22.00 години коротка зупинка для легкої вечері. Додому лишалося 99 км. Після півночі дороги стали порожніми. Можна було проїхати 10-15 хвилин, не зустрівши жодного транспорту. Села сплять. Тільки подекуди з ночі виглядають пари яскравих котячих очей.

На перехресті перед Куликівкою вказівник з позначенням "Чернігів 36". Проїхавши всю Куликівку, на північному виїзді читаю "Чернігів 35". Оце так "вкоротили" село! Там далеко не один кілометр.

Повертатися вирішую відомими шляхами, щоб не шукати дороги, "зрізуючи" через луки. Попід дорогою горить суха трава. Чергова зупинка припадає біля жевріючих залишків стовбура дерева. Користуючись нагодою, зігріваюся. Потім кілька вправ для розминки та рушаю долати останній десяток кілометрів через Количівку та Десну.

Заводжу транспорт у квартиру. На мобільному 4.58 ранку, на лічильнику загалом 444 кілометри. Розбирати речі нема натхнення. Скидаю теплий одяг та відключаюся до восьмої ранку.

... подходит мужик   и приглашает к себе, хочет рассказать и показать свои велопоходы. Напоил нас чаем, показал фото своих поездок, ездит один,объездил все до Урала,катается каждое лето в среднем месяц-полтора.

А він не розказав як спить на землі і на ніч розпинає від дощу поліетиленову плівку на дрючках?

Самый лучший способ поехать в покатушку, км так на 100 по трассе, со средней 30, и я думаю, с аккомулятором покатушка привратится в тур-поход, после которого колени скажут - "покупай мотоцикл".

Та їздив я по всякому. Люблю їхати під 30 і більше.
Що я дійсно відчув, так це заміну дурацьких шипованих шин, які були встановлені початково, на гладкі для асфальту. Реально відчувається якщо недокачані шини.
Я не з тих що за фурами гоняються без жодного ключа з собою (бо ж вага?). Саме подорож заради подорожі або переміщення з пункту А в пункт Б. В такому разі не те що грами - кілограми не грають ролі. Тому що ключі, запаска, трос-замок, багажник із сумкою, речі, вода і т.п.  А в заміській подорожі розганяти велік доводиться дуже рідко - тільки компенсувати тертя і спротив вітру.
Тому для мене вся ця гонитва за грамами... 
І коліна мені наче б нічого не "говорили" А щодо "покупай мотоцикл", то електричні веліки могли б бути альтернативою мопедам (на які зараз додалися побори і тяганина ДАІ) для тих хто не пересідає на справжній мотоцикл.

Ух ти, які рахітні педалі! 

400 грамм разницы в покрышках (ОБЕИХ) - и уже думаеш - ёпт я разогнался))
Лично я заметил разницу, даже когда поменял подседельный штырь, седло и руль))

Може то психологічний ефект?   Ну типу переплатив за легкість - от і відчув!  
Я помітив різницю, коли підвозив на багажнику акумулятор від "Жигуля".   А коли вожу на зарядку акум від моциклета, то під час руху його вага непомітна.

Оператор, сырая техника по ссылке - т.к. на важнейший вопрос

Ну я б не сказав що це найважливіше питання. Це важливо для машин-гібридів та електрокарів з їх "дорослою" вагою і швидкістю. А на веліку навіть по місту порівняно не часто доводиться гальмувати. (Чим повільніше їдеш, тим легше "попадати" на зелені світлофори, хе.) За містом на нашій рівнині про гальма практично забуваєш.

Второе аккумуляторы - это основной ограничитель развития и внедрения подобной техники и по финресурсу тоже.

Важливо (для комфорту) там інше - походу в наборі чотири непомітних для мене акумулятора, які в такій кількості вже будуть відчутні. А по ціні ті що на малюнку не дуже-то дорогі.
Зате модне колесо з рекуперативним гальмуванням напевно тааак затягне, шо ойойой

Ідея цікава і гарна, хоча й не бачу нічого такого революційного в застосуванні рекуперативного гальмування у веліку.
Технологія з "Формули-1", ги А хіба наші 30-річні траліки не так же гальмують?  

Сам не так давно натрапив на пропозицію електронаборів для веліків з двигуном 250W або 500W. Коштують ці "чітерські" пристрої майже як звичайний новий велік. Як на мене, така ціна зависока. Може тому що товар не масовий...
Во: http://electransport.com.ua/el_nabor.php  
До речі, саме для переднього колеса. Це вже саме по собі забезпечує "повний привід" якщо педалями допомагати 

Щодо ваги... Ну ось я важу 92-94 кг, то яка мені при цьому різниця, скільки важить велік - 20 чи 18 кг? У під'їзд заносити сил вистачає.