Карпати 2012 (Франківськ)

[КнязЪ]

Похід в основному по Франківській області.
Насолоджуємость чистим гірським повітрям, хорошими краєвидами та гостинністю гуцулів.

Виїзд 11.08.2012
Прибуття 22.08.2012

Маршрут: Галич - Франківськ - Коломия - Косів - Верховина - база "Заросляк" - Ворохта - Яремче - Надвірна - Болехів - Стрий.
Останній день гуляєм по Львову.

Учасники: КнязЪ, begbi.

[КнязЪ]

День перший. (Весь день лиє дощ)

     Брали білети до Франківська, але вирішили вийти в Галичі. Віходячи з поїзда не врахувавши, що йде на вулиці дощ, майже не вбився з велосипедом в руках на сходах вагона. Зайшли на вокзал в Галичі, зібрали велосипеди, одягнули дощовики, дізнались куди нам їхати і вирушили в дорогу. В місті не так багато пам'яток, але саме місто дуже  цікаве. Подивились Галицький замок та краєвиди, які відкриваються з гори і вирушили до Франківська.
     По трасі було спочатку якось бридко їхали під дощем, але проїхавши з десяток км – звикаєш. Трохи прохолодно, але коли їдеш, то доволі тепло  .
У Франківську поїхали одразу до міськ
ого озера. Озеро велике, з островом, на який є хід через місток. На тому острові ми зупинились і пообідали, але ду-у-у-же змерзли.
Так як далі по маршруту була Коломия, а на шляху не було ніяких цікавих місць, то щоб дуже не мокнути, вирішили до Коломиї поїхати потягом. Заїхали на вокзал, подивились розклад – було ще години дві до відправлення, то ми поїхали ще десь на годинку покататися по Франківську. Повернулись на вокзал, купили білети та поїхали до Коломиї.
В Коломиї подивились на Музей Писанки, проїхались вузенькими вуличками центру міста, та вирушили далі.
Виїхавши за місто, одразу за мостом звернули вправо і поставили палатку ... майже у когось в городі    , але, здається, ніхто не був проти  .

День другий. (Дощ зранку)

    Віїхали з місця ночівлі. Наташа поїхала трохи швидше і через декілька хвилин зупинилась. Чого ? – педаль відпала )))). Напевно, ще на вокзалі в Галичі вона не докрутила її повністю і тому від гарантованих зазорів виламалась різьба в шатуні (контактні педалі).
Хотіли знайти шатуни, але марно ... далеко треба було повертатись. Дякуючи тому, що Наташа взяла із собою звичайні педалі і тому, що на шатуні залишилось десь 3-4 нитки різьби – ми продовжили наш подорож до Яблунева. (Забігаючи на перед скажу, що педалі нас більше не турбували).
     В Яблуневі ми відвідали приватний музей лісової скульптури. Власник музею займався пошуком різноманітних фігур і різьбою по дереву з самого дитинства. Музей – двоповерховий невеликий будиночок, в якому усе обставлено і обвішано роботами.
      Наступна зупинка була біля с. Шешори. Там є два водоспади великий та малий, але водоспадами їх можна назвати з натяжкою. Для обіду місце – те що треба )))
      Відпочили і вирушили до Верховини. По дорозі, десь у с. Яворів люди з вовни місцевих овець роблять шкарпетки та пледи, які висять вздовж дороги для продажу.
      Десь починаючи з Коломиї до Верховини в селах понад дорогою розташовані каплички для молебнів. Їх не так вже і мало і вони дуже гарно прикрашені різноманітними скульптурами.
       Верховина здалося ду-у-уже довгим містом. Поки їхали вже почало темніти. Зліва біля гори побачили більш-менш рівну поверхню для встановлення палатки, перелізли через паркан та й заночували  .

День третій. (Весь день дощ)

       Ранок почався з дощу і так не хотілося вилазити з палатки й мокнути, але все ж таки прийшлось, бо часу в нас було не так вже й багато.
       Знов зібрали мокру палатку і вирушили до Говерли. По дорозі зустріли форумчан, які їхали з Ужгорода до Чернівців.
        Заїхали в заповідник і рушили до бази «Заросляк». Дорога кам'яниста і увесь час іде вверх і вверх, але нам вже не звикати. Нарешті, доїхавши до бази, думали одразу вирушили до оз. Несамовите, але поки збирали речі для пішого походу – передумали і вирішили йти до озера зранку. Велосипеди залишили у охоронця (він замкнув їх в якійсь старенькій котельні). Трохи посиділи у охоронця в теплій сторожці, погрілися і вирушили шукати місце біля бази для ночівлі. Проходячи якісь палатки почули «Чернигов привет! Идите к нам» - опа ...  Це були хлопці з клубу Semargl. Ну то ми зупинились біля них, поставили палатки та поділились враженнями.
                                                               
День четвертий (чим вище, тим мокріше).
   
   Домовились з Semargl-івцями зранку піти на Говерлу, але щось не склалось і ми вирушили до високогірного озера Несамовите, яке знаходиться на висоті 1750м.
         Піднімаючись все вище починав з'являтися туманчик, який згодом переріс у дощ і шквальний вітер – це була хмаринка. Видимість була метрів 30. Десь вище 1500м високих дерев майже не було. Росла в основному Альпійська сосна (невеликий хвойний чагарник), ноги вже мокрі, бо іноді приходилось по лужам йти. Із-за поганої видимості озеро з'явилось якось дуже раптово. Не дивлячись на те, що озеро не таке вже й велике, із-за поганої видимості цілком його побачити не було можливості. Поки піднімались, встигли набрати майже повну флягу заповідної малини. Іноді, коли видимість була трохи кращою, відкривались чудові краєвиди.
        Далі по плану: забратись на хребет і дійти до Говерли. На хребет ми зайшли ... та той чи ні – не зрозуміло ))) Мала видимість, не видно куди і як іти (мітки ми не знайшли), сильний вітер і дощ ... Тож ми розвернулись та пішли назад до бази «Заросляк», аніж блукати по хребтам. Внизу біля бази дощу не було, але був холодний вітер. Зайшли ми до бази, попили чайку, трохи відігрілись та пішли забирати велосипеди, але ...але ... охоронець кудись відійшов в невідомому напрямку. Нарешті, десь через годину, він з'явився і відкрив котельню, з якої ми і забрали велосипеди. Зібрали речі, виїхали з заповідника і по дорозі на Ворохту знайшли місце для ночівлі.   
         
День п'ятий (погода налагоджується – змінна хмарність, але прохолодно)

        Дорога до Ворохти була весь час вниз, тому їхати швидко. У Ворохті побачили 4 австрійські мости. Деякі з них ще використовуються, деяким вже збудували альтернативу, але вони все-таки вражають своїми розмірами.
        З Ворохти виїхали до Яремчі. Дорога з дуже гарними краєвидами.
        Не доїзжаючи до Яремчі, звернули до Женецького водоспаду. Половина дороги до нього асфальтована, половина – вимощена камінням. Не встигли пофотографуватись, тут приїхала сімейка якихось чи-то румун, чи-то молдаван ... Їх було десь чоловік 20 – і дорослих і малеча. Всі хочуть один з одним сфотографуватись. Чекали хвилин 20, поки вони пофотографуються.
        Недалеко від'їхавши від водоспаду, поставили палатку.

День шостий (змінна хмарність)

       Вирушили до Яремчі. Місто якесь не дуже компактне, але сувенірів тут можна накупляти багатЄнно – тут дуже великий Сувенірний ринок.
Біля ринку знаходиться водоспад Пробий – більше схоже на перекочування води по порогам, але потік дуже потужний.
        Далі поїхали по маршруту, який розробляли «Велокраїна» до водоспаду «Дівочі сльози». Дорога, м'яко кажучи, не для їзди. Вся в багнюці, великих канавах і по доріжці, яка знаходиться поруч з дуже крутим обривом і в деяких місцях устелена гілочками – страшнувато їхати ... можно загриміти, тим паче з баулом.
        Чесно кажучи, були розчаровані побаченим. Водоспад невеликий і не варто було заради нього долати таку дистанцію, тим паче по багнюці. Тим не менш, ми його побачили.
      З Яремчі думали якимись більш короткими доріжками доїхати до Чернецького водоспаду, але по словам місцевих краще, все таки їхати через Надвірну (великий крюк, але що поробиш).
      Дорога біля самого міста йшла то вліво, то вправо і весь час підйом і підйом ...
      Нарешті дочекались навеликий спуск і тут же поворот до Пнівського замку. Замок майже вщент зруйнований .. залишились лише стіни. Всередині замку лаштували сцену для триденного фестивалю ДженджурФист 2012.
      Далі рушили до Водоспаду. Дорога дуже розбита лісовозами. Доїхали до села Чернець, спитали напрямок, куди нам їхати і рушили далі. По сему дорога просто всипана щебенем різного калібру (найпоширеніший варіант сільських доріг). Водоспад цікавій тим, що вода спочатку падає в жолоб, тече по ньому біля 2-х метрів, а потім стікає з жолоба.
      Біля самого водоспаду і заночували.

День сьомий (змінна хмарність)

       Вертаємось трохи назад, звертаємо в іншу сторону до Бухтівецького водоспаду.
До самого водоспаду треба немало спуститись по доволі крутому схилу гори – треба хапатись за кущі, щоб не полетіти донизу.
Бухтівецькй водоспад також гарний. Він спадає двома потоками, але більше всього мені сподобався крапельний водоспад, який знаходиться поруч. Висота крапельного близько 15 метрів, а краплі досить боляче б'ють по рукам  .
       Наступний по маршруту – Манявський водоспад – найбільший водоспад України. Доречі, і добиратися до нього було найважче. Можна було в об'їзд, але ми вирішили до нього пройти пішохідними (лісовими) тропами. Початок маршруту був дуже і дуже важким. Нам прийшлось тягнути велосипеди на гору. Гора була на стільки крута, що ми разом по черзі штовхали велосипеди. Доречі ще й дорога перерита тракторами, які тягають ліс. Радувало те, що в лісі було багато ожини – наїлися ще й по повній флязі назбирали.  Дійшли до вирубки і нам сказали, що далі йти нема сенсу – не пройдем. Вказали іншу дорогу, по якій ми і пішли. Надалі весь час був спуск, також доволі крутий, по глині, яка забивалась під щитками.
Нарешті, вибрались до річки, виїхали до села, добре, що до Маняви. Поки дійшли до сільського магазину, нам прийшлося десь 7 разів перетнути по камінчиках одну й ту саму річку. Купили продуктів і вирушили до водоспаду. Поки доїхали до водоспаду і повернулись до місця ночівлі – ще десь біля 8 разів перетнули річку по камінню. Хоч і переходили по камінню, але ноги, все одно, мокрі.
Манявський водоспад вражає! Його висота біля 20 метрів. Підійшов до водоспаду сфотографуватись (5 метрів від нього), то за 10 секунд в мене вже лосини були вологі.
І взагалі там дуже свіжо. По камінню стрибати треба дуже обережно, так як вони весь час вологі і слизькі.
       Трохи повернулись назад, заночували біля річки.

День восьмий (навіть жаркувато)

        Виїхали з Маняви, подивившись Манявський скит. Заїхали до грязевих вулканів. Вони не вивергалися, а один трохи побулькував ))) . Кажуть, він вивергається увечорі. З вулканів вивергаються гази, нафта та вода різної ступені мінералізації. Поруч знаходиться запломбована шахта, в якій щось там бурлить та булькає і з неї витікає нафта.
         Відпочивши вирушили далі ... асфальт – асфальт – асфальт ... В далині видніються сині гори.
         Подолавши 100км за день, зупинились перед містом Долина – звернули в поле.
         Поки Наташа розбирала баули, я тим часов поїхав в Долину за продуктами. Швиденько купив продуктів і поїхав назад. Повертаючись по полю, було вже темнувато, їхав не швидко ... уперся в якусь каменюку і  щось захрустіло, я через руль ...
Що це було ? В мене також був час подумати, поки через руль летів )))). Колесо склалось ? – ні, то вилка зламалася (відламався сам шток віл вилки) !!! отакої ... а в нас ще 2 дні походу ... печалька.
Ну встав я і поніс велосипед до місяця ночівлі. Добре хоч їхав повільно і не по трасі. Бо там такі гірки біля долини, що розігнавшись з гірки аж дух перехоплює.
Одразу подзвонив друзям, щоб порадтись що робити в такому випадку.
Ситуацію ще ускладнювало те, що і вилка і шток – алю.
Трохи зібравшись з думками, пропланували наступний день.


День дев'ятий (тепло)

       Зібрались, щось намудрували з вилкою, паличками і скотчем, щоб велосипед не розпадався.  Взяв я його однією рукою за переднє колесо, а іншою за багажник і потягнув велосипед з баулом на задньому колесі до найближчого селища. Добре, що селище було недалеко. Спитавши там зварювальника, мені порадили знайти Шуста Ореста. Протягнув так велосипед десь кілометри 2. Зайшли до Ореста, добре, що він був вдома. Дядьку показав що до чого. Каже, що аргону у нього нема і до аргону добиратись дуже далеко. Вирішили вставити в шток трубку, а потім заклепати. Трохи подовбались з конусістю штока в вилці. Робили відповідний конус трубки, яку запресували. Одягли наверх шток і закріпили заклепками.
        Дядько толковий, та якость невнятно розмовляє ... важкувато його було зрозуміти, але ми порозумілися. Нас навіть ще нагодували і запросили в гості як наступного разу будем проїзжати.
Зробили вилку, вже можна було хоч їхати, але чомусь вилка при гальмуванні вела себе якось неадекватно ... Напевно із-за того, що був зазор (1..2мм) між запресованою трубою та штоком.
Трохи страшнувато спочатку було їхати, тому думали скоротити маршрут і під'їхати на електричці, Але вона відправлялась дуже пізно.
То ми трохи на автобусі під'іхали – з Долини до Болехова (десь біля 10км).
Не дивлячись на поломку – таки поїхали ще подивитись скелі Довбуша. Дорога до скель вверх – по дорозі вкритій щебенем. Хвилювався за стан вилки, але вона пережила.
Скелі вражають. Залазити на них страшнувато, а злазити ще небезпечніше і страшніше  . Але воно того варте! Які краєвиди відкриваються зі скелі – просто клас!
Біля скель зустріли дідуся з онуком, які також на велосипедах сюди приїхали. Пригостили нас млинцями. Трохи побалакали та лягли спати.

День десятий (зранку – дощик, тепло)
 
Пішли зранку ще походили подивились скелі, дуже гарний буковий ліс. Почекали, поки пройде дощ і вирушили до Стрия. Прийшлося добре прискорюватися, щоб встигнути на потяг. Не дивлячись на стан вилки, їхав десь 25-35км/год. І ми таки встигли! Сіли на потяг до Львова і вже о 16:00 були там. Перекусили, перевдяглись, залишили велосипеди в камері схову на вокзалі та пішли гуляти по Львову. Повернулись десь о 23:30. Забрали велосипеди, зайшли до вокзалу, дізнались на яку колію прибуває наш потяг, запакували велосипеди, дочекались потяг і ... додому 

Фото з походу

Дистанція близько 450 км.

[dynamo]

А гуцулики файні. Жаль тільки що через погану погоду подорож перетворилася у екстрім раллі-рейд, бо зазвичай ця пора року в Карпатах найкраща.

[Winny]

Классный отчёт и яркие фотки - молодцы! Что с вилкой думаешь делать?

[Doc]

Красивая природа, отличные фотографии, некоторые места похожи на сказку!
Мужество идти вперед и не шагу назад в данных условия заслуживает отдельного внимания!
С возвращением!)

[КнязЪ]

Зараз вилка має такий вигляд
Спробую трохи краще переклепати. Можливо ще трохи покатаюсь в цьому сезоні. Але в будь-якому випадку треба шукати нову.

[Winny]

Зараз вилка має такий вигляд.

Некисло её жизнь поплющила...
Вообще, удивительно, что смогли в таких условиях в такие короткие сроки найти решение проблемы.
Зато теперь точно знаешь, что рулевой стакан твоей рамы - не самое слабое звено в этой связке